Утро вечера не мудреней, а – больней.
Пролетит незаметно неделя,
А что будет потом, а что будет за ней –
Никому нет до этого дела.
И никчёмные страсти-мордасти не в счёт. –
Ты с небес снизойдёшь, как святая,
А свинцовое лето слезою течёт
И на убыль идёт, выцветая.
Только дней нам с тобой не осталось иных.
Как безгрешны цветы на могилах!
Мы застыли с тобой – две фигурки смешных,
Что обня́лись, расстаться не в силах.
Облетит мишура, резанув по душе,
Разрывая последние звенья.
Нас ещё что-то держит, но это уже
Не имеет, поверь мне, значенья...
И сумеет Всевышний – во веки веков –
В руки ножницы взяв напоследок,
Разделить нас, чтоб выкроить из облаков,
Из листвы, из бумажных салфеток.
Благодарю Анатолия Мироненко за перевод
стихотворения на украинский язык.
Ранок вечора не розумніше – вдвічі боляче.
Пролетить непомітно тиждень,
А що згодом стане – загоїться.
Тільки байдуже всім, хто вижив.
І, не яки, такі ось пристрасті,
Це не в залік, бо ти, свята!
З неба хмари чавунні вискребти?
А надалі що – німота?
Але інших бо днів не залишилось нам.
Як блаженні на могилках квіти!
Ми застигли з тобою дві ляльки смішних
І не в змозі, не вправі не жити!
Відлетить мішура, полосне по душі,
Розірвавши останні ланки,
На останок скріпляє нас голос дощів,
Але це вже узято в лапки.
І поможе Всевищій – у вікі-віків –
Візьме ножиці карми у руки
І розріже вкінці нас на рівні шматки
Щоб здійснити по-іншому злуку!